Військові та політичні досягнення Бісмарка

Князь Отто фон Бісмарк за значенням своєї діяльності та за масштабами політичних і дипломатичних обдаровань займає видне місце в історії ХІХ століття. Талановитий дипломат і державний діяч майже три десятиліття залишався центральною фігурою як у політичному житті Німеччини, так і в європейській і світовій зовнішній політиці. «Звичайно, - відзначив український дослідник Г.В. Павленко, - було б невірно не бачити великих прорахунків та помилок у його політиці. Деякі дипломатичні та політичні комбінації Бісмарка, Направлені на встановлення німецької гегемонії в Європі, потерпіли у кінцевому підсумку фіаско і мали негативне значення для дальшої долі німецького народу». На схилі віку сам Бісмарк сказав: « Важко і кепсько у мене на душі. За все життя я нікого не зробив щасливим, ні друзів, ні сім’ю, ні навіть себе. А зла заподіяв дуже багато. Я був причиною трьох війн, з моєї ласки вбиті тисячі невинних людей, за якими плачуть матері і жінки у різних країнах. У всьому цьому я дам звіт на небесах, але зате не маю радості життя… І якщо я напишу мемуари, нехай їх надрукують після моєї смерті, а читачі, закривши книжку, скажуть: « Ух, який був мерзотник ». Не раз виступав Бісмарк і проти тих, хто хотів би прискорити біг часу, перевівши стрілку годинника вперед. Однак не слід приймати на віру його власні «скромні» слова про безсилля людини перед обличчям історії. Німецький державник чудово відчував динаміку подій і сам намагався підштовхнути історію вперед. Але від інших прусських керівників тих часів він, безумовно, відрізняється неабиякою державною волею, умінням досконально зважити весь комплекс факторів, які відзначають міжнародну обстановку, і приступити до вирішальних операцій у найсприятливіший момент. За невеликий проміжок часу Бісмарк перетворився на «національного героя». У громадській думці утвердився новий образ Бісмарка як політика не тільки зухвалого і талановитого, але й геніального. Недаремно ще у 1884 р. французький письменник П.Меріме сказав: «на жаль на кожне століття припадає по одній великій людині. Для нашого – Бісмарк». Очевидно він сам проймався вірою в те, що завжди знайде вихід з найзаплутанішого становища. До цього часу історики розбираються у хитросплетіннях бісмарковської зовнішньої та внутрішньої політики, його дипломатичних кроків, які сформувалися ще на початку державницької діяльності першого канцлера Німецької імперії. Перший канцлер Німецької імперії князь Отто фон Бісмарк займає гідне місце в когорті провідних державних і політичних діячів. У складний і драматичний період становлення єдиної німецької держави саме він визначив напрямки розвитку нової Німеччини, характер її внутрішньої та зовнішньої політики. Більше того, як талановитий дипломат Бісмарк суттєво вплинув на становлення та розвиток системи європейських міжнародних відносин другої половини XIX — початку XX ст. Його активна діяльність на дипломатичній ниві відіграла головну роль у визначенні основних напрямків німецької зовнішньої політики та становленні військово-політичних угруповань великих європейських держав. Завдяки своєму таланту, здібностям і нестримній енергії перший німецький канцлер майже три десятиліття залишався центральною фігурою у політичному житті Німеччини та в європейській зовнішній політиці. Тому феномен Бісмарка як дипломата та державного діяча, який стояв біля витоків міжнародних відносин нового часу і становлення єдиної державності німецького народу, весь час був у центрі уваги не тільки німецької, а й загальноєвропейської суспільно-політичної думки. Аналіз життя та діяльності рейхсканцлера О. фон Бісмарка залишається актуальним і в наш час, в умовах, коли відбувається процес становлення незалежної Української держави. Розуміння ролі політичних лідерів у державному будівництві та реформуванні соціально-економічної системи суспільства має важливе значення для визначення місця окремих особистостей як в історичному минулому, так і на сучасному етапі державотворення. Адже не секрет, що конкретний хід історії, інтенсивність розвитку тих або інших тенденцій, більша чи менша ціна, яку доводиться платити народам за економічний і соціальний прогрес, усі неповторні зигзаги історичного розвитку значним чином визначаються політикою провідних державних діячів.

Отто фон Бісмарк — «канцлер заліза і крові»

«Пан Бісмарк бере людей там, де він їх знаходить. До якої партії належить людина — йому байдуже. Він навіть віддає перевагу ренегатам, оскiльки ренегат збезчестив себе і тому є слухняним знаряддям у руках хазяїна»

Навесні 1815 року увага всієї Європи бути прикута до Відня. Там, на засіданнях Конгресу, монархи, дипломати та міністри найбільших держав Старого Світу визначали майбутнє континенту, перекроювали кордони, готували нову систему мирних договорів. Наполеон був повалений, усіх хвилювало питання: «А що ж далі?». Імператори Росії та Австрії, що склали разом iз королем Пруссії ядро вкрай консервативного «Священного Союзу», твердо відстоювали непорушність «богом даних прав» володарів крихітних німецьких держав: курфюршеств, герцогств, графств... Щоправда, у підсумку число «міні-нiмеччин» все ж таки довелося скоротити до 33 (!). Однак факт залишався фактом: Німеччина була приречена на невизначено довгий час бути роздробленою, її народ — розділеним.

Але саме тими днями, 1 квітня 1815 року, народилася людина, якій було призначено об’єднати Німеччину і зламати систему «стримувань і противаг», розроблену у Відні. У маєтку Шенгаузен біля Магдебурга в Пруссії з’явився на світ Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк, одна з найяскравіших фігур у німецькій історії ХIХ століття . «Залізний канцлер», глава уряду Пруссії, а потім єдиної Германської імперії протягом 28 років (1862—1890 рр.), політик, який за життя став легендою, лiдер, який дивним чином сполучав у собі рідкісне почуття реального і нахабний натиск, віру в нескінченні можливості політичної та військової сили і здатність блискуче, спритно маневрувати (а коли треба — і відступати), відвертий цинізм і вікові почуття дворянської честі, Бісмарк залишив після себе величезну і складну спадщину, і дотепер по-різному оцінювану.

Як видно вже з його повного імені, майбутній фактично одноособовий правитель Німеччини народився в старопрусській дворянській родині, що вела свій родовід ще від ХIII століття. Втім, батько нашого героя, Фердiнанд фон Бісмарк, залишив військову службу королю (предмет гордості всіх Бісмарків!) і мирно жив у своєму маєтку. Отто був четвертим із шести дітей. Почуття гордості за Пруссію, короля і свій рід було прищеплене йому ще в ранньому дитинстві. Але батьки ясно розуміли й інше: «древність роду» дуже важлива, але дітям необхідно дати гарну освіту.

Що стосується юнака, який став три десятиліття потому «залізним канцлером», то він був студентом кращих навчальних закладів Німеччини — спочатку Геттiнгенського, а потім Берлінського університетів. Про буйство та ексцентричний характер молодого Бісмарка і досі розповідають у Німеччині легенди. Запеклий дуелянт (програв iз 28 двобоїв на шпагах усього 1, отримавши шрам на щоці), картяр, випивоха і дамський догідник (розповідають романтичну історію про те, як він втік iз нареченою до Англії, але щастя обох було недовгим), який порушував усі мислимі заборони і якого супроводжував усюди страшний дог Аріель, Отто, що й казати, був фігурою яскравою. І все ж таки він знаходив час вчитися, особливо солідні знання він отримав з таких наук, як історія, право, географія, німецька філологія.

У червні 1836 р. Бісмарк закінчив Берлінський університет. Наступні п’ять років його життя були присвячені юридичній і чиновницькій службі в різних судових і дипломатичних установах. За власним зізнанням, ці роки назавжди вселили в нього відразу до нудотної кар’єри чиновника, але й дали йому той адміністративний досвід, що так пригодився згодом. Після смерті батька (1841 р.) молодий аристократ остаточно оселився у своєму маєтку і, оженившись кілька років потому, зажив спокійним життям забезпеченого поміщика.

Політиком його зробила революція 1848 року. У Німеччині, як і в інших країнах Європи (Франція, Австрія, Італія), вона зазнала поразки, так і не вирішивши нагальних задач: державна єдність країни, ліквідація абсолютної влади дрібних удільних князьків, запровадження конституції і скасування митних бар’єрів... В той період Бісмарк проявив себе як запеклий монархіст, не бажаючи і чути про лібералізм, конституцію. За це він і здобув прихильність двору і самого короля Пруссії Фрідріха-Вільгельма IV. «У нагороду» молодий політик отримав у 1851 році престижну посаду представника Пруссії в Союзному сеймі — дорадчому органі всіх німецьких держав. 8 років потому, набувши чималого дипломатичного досвіду, Бісмарк їде в Петербург як посол Пруссії, а в 1861—1862 рр. він був прусським послом і в Парижі.

Безхарактерність, слабкість і тупий консерватизм короля Фрідріха- Вільгельма IV (до речі, щира відданість Бісмарка монарху як правителю «милістю божою» не перешкодила йому відгукнутися про короля лаконічно і нещадно: «Коли за нього міцно вхоплювалися, у руці залишалася лише жменя слизу») завели Пруссію в політико-економічний тупик. Убогий і боягузливий ландтаг (парламент) не міг і не хотів хоч якось обмежити владу короля і домогтися проведення вкрай необхідних країні реформ. Після того, як новий король Вільгельм I змушений був у вересні 1862 р. призначити главою уряду Бісмарка, саме «залізний канцлер» прийняв на себе відповідальність за проведення давно назрілих перетворень — пора слів явно закінчилася. І він здійснив ці реформи блискуче, давши класичний приклад однієї із найбільш грандіозних у ХIХ столітті «революцій зверху».

Свою політичну філософію Бісмарк, виступаючи в парламенті незабаром після призначення, стисло висловив у такий спосіб: « не промовами і постановами більшості вирішуються великі питання часу, а залізом і кров’ю» . Своєрідне видовище являв собою новоспечений канцлер, проголосивши ці знамениті слова: могутня фігура політика і його гігантський ріст явно не поєднувалися з дуже тонким голосом. Але головне полягало не в цьому. У Бісмарка вже давно склалася досить впорядкована система поглядів на майбутню єдину Німеччину та її зовнішню і внутрішню політику.

«Єдина здорова основа великої держави — державний егоїзм без усілякої романтики», — цю думку Бісмарк поклав в основу політики свого кабінету. Ще в травні 1857 р. він писав прусському аристократу Леопольду фон Герлаху: «Ми не ведемо ніякої активної зовнішньої політики, а обмежуємося тим, що підбираємо камені, що падають у наш сад, і по можливості чистимо з себе бруд, який на нас летить» . А тим часом «великі кризи створюють погоду, що сприяє нам, якщо ми використовуємо їх вміло і навіть безцеремонно» (з промови Бісмарка в ландтазі в травні 1863 р.).

Саме в такому стилі, провокуючи великі кризи, діяв «канцлер заліза і крові». Після перемоги у війні з Австрією (1866 р.) головною перешкодою на шляху до бажаної мети Бісмарка — створення єдиної й авторитарної Німецької імперії з Пруссією як її ядра — стала Франція, з імператором якої — Наполеоном III, у Бісмарка склалися (до часу!) непогані особисті стосунки. Канцлер вважав Наполеона досить розумною людиною, але одночасно інтуїтивно вiдчував його слабкий характер і самозакоханість. Відвідавши в 1862 р. імператора і його дуже впливову дружину, красуню імператрицю Євгенію, Бісмарк в’їдливо написав дружині: «Я бачив сьогодні двох чарівних жінок...». Взагалі, сентиментальним він не був ніколи, головне — напористий захист державних інтересів на основі тверезого балансу сил. Відчувши, що сил у Пруссії (що стала на той час домінуючою державою у всій Німеччині) достатньо, Бісмарк спровокував у липні 1870 війну з Францією (приводом послужила суперечка про спадкування іспанського престолу: Пруссія відстоювала кандидатуру Леопольда фон Гогенцоллерна, проти чого категорично заперечував Наполеон III).

Франко-прусська (а точніше, франко-нiмецька) війна завершилася ганебним розгромом армії Наполеона III і його капітуляцією в Седані. Є відома картина В. Кампгаузена, на якій відображений момент зустрічі Бісмарка з його поваленим супротивником: Бісмарк у парадній військовій формі сидить і мовчки (зверху вниз!) гордовито дивиться на свого співрозмовника. А Наполеон щось принижено пояснює, напевно, говорить, що він зовсім не хотів цієї війни... Моментом найвищого тріумфу Бісмарка-великогерманця стало проголошення в січні 1871 р. у Версалі під Парижем єдиної Німецької імперії, канцлером якої став, зрозуміло, він сам.

У біографії Бісмарка-дипломата є і така дуже важлива сторінка: у 1878 р., після завершення російсько- турецької війни, він від імені Германської iмперiї взявся відігравати роль «чесного посередника» (чи «сумлінного маклера», як він сам говорив) і «гарантувати міцний мир у Європі». Але в ході Берлінської конференції (червень—липень 1878 р.) лінія «залізного канцлера» ні в якому разі не була безсторонньою. У двобої з такими європейськими лідерами, як Дізраелі (прем’єр Британії), Андраші та Горчаков (глави австрійської та російської дипломатії), Бісмарк прагнув позбавити Росію значної частини плодів її перемог, на словах декларуючи свою об’єктивність і «рівновіддаленість» від Австрії та Росії. Повною мірою виявивши своє лицемірство (а крім того, на його боці була сила новоствореної імперії!), Бісмарк зумів багато чого домогтися: Австрія отримала Боснію і Герцеговину, Англія — Кіпр, а Росія — практично нічого. На Берлінському конгресі знову «в усій красі» проявилася одна особливість характеру канцлера: постійно демонструючи свою різкість, «щирість» і прямоту суджень, ця людина безумовно була великим майстром точного розрахунку. Гітлер, з яким фашистські історики іноді порівнювали Бісмарка, більше покладався на свою містичну інтуїцію (і ризикнув, як і Вільгельм II, почати війну на два фронти — ідіотизм в очах канцлера...).

Суперечливою була внутрішня політика Бісмарка. Користуючись безмежною довірою імператора Вільгельма I, глава кабінету проводив «політику національної єдності» на основі імперсько-монархічних цінностей, здійснював революцію у промисловостi (дуже успішно!). Йому не можна відмовити в здатності до широкого стратегічного мислення; відомий його вислів: «Велич Німеччини — у німецькому народному вчителі» (і це не тільки слова: з 1873 по 1883 роки асигнування на потреби шкіл потроїлися; урок сучасним політикам!). Але «не можна відмовити» тому ж Бісмарку й у цинічному презирстві до парламентаризму (ще в епоху Пруссії він писав про депутатів: «Нехай ці собаки гризуться за свою убогу кістку!»), у відкритій зневазі до свободи преси (лівому соціалісту В. Лібкнехту було запропоновано писати статті соціалістичного, навіть комуністичного змісту, але обов’язково при цьому підтримувати політику уряду). Сучасник так писав про канцлера: «Пан Бісмарк бере людей там, де він їх знаходить. До якої партії належить людина — йому байдуже. Він навіть віддає перевагу ренегатам, оскiльки ренегат збезчестив себе і тому є слухняним знаряддям у руках хазяїна». Сказано суворо, але багато в чому справедливо.

Кінець політичної кар’єри Бісмарка був, на жаль, сумний. Авторитарний правитель Німеччини протягом більше чверті століття, він вже не мав такого впливу на нового, молодого і самовпевненого (останнього в династії Гогенцоллернів) імператора Вільгельма II, який був у нього за часів Вільгельма I. Амбіційний Вільгельм II хотів вести свою політику «з чистого листа». Бісмарк був перешкодою на його шляху. Давався взнаки і вік: канцлеру було вже 75 років. 20 березня 1890 р. глава уряду був змушений подати у відставку, причому обставлено все це було в досить образливій формі.

Доля Бісмарка, який прожив після своєї вiдставки ще 8 років, хвилювала багатьох його сучасників. Видатний російський поет і дипломат Федір Тютчев на противагу переконанням «залізного канцлера» («оракула наших днів», як він його назвав) стверджував: єдність у вищому розумінні слова може бути досягнута не кров’ю і залізом, а любов’ю, братерством між людьми. Можна собі уявити, як посміявся б розумник Бісмарк, коли б він прочитав ці слова! Але, можливо, нове ХХI сторіччя покаже нам, що Тютчев не був таким вже й наївним?..

Цікаві факти

Легендарна особистість в історії, завдяки якій був створений Троїстий союз; особистість, яка має прізвисько «залізний канцлер» і який таки став канцлером Німеччини — Отто фон Бісмарк. Завдяки йому сьогодні ми можемо цитувати багато чого, що відбувається в житті багатьох країн.

Отже, представляємо вам деякі цікаві факти про Бісмарка.

До цієї людини не відносилися «ніяк», чи добре, чи погано, але не нейтрально. Давайте подивимося на нього з усіх боків і спробуємо розповісти все найцікавіше з життя прожитих років.

Чи знаєте ви, що Бісмарк дуже любив зброю? На його рахунку більше 25 дуелей, одна з яких не вдалася. Він назавжди запам’ятав той випадок, так як шрам, що з’явився на обличчі, не давав йому забути про це.

Цікавий факт є те, що Бісмарка можна споглядати частіше решти політиків на картинах-карикатурах.

Можна й не відзначити той факт, що Бісмарк носив кільце, на якому було зображено російське слово «нічого». І хоча російську мову він знав і розумів досить добре, зрозуміти сенс саме цього слово йому так і не вдавалося.

Чи знаєте ви, до якої міри не вистачало адреналіну юному канцлеру? До тієї, коли сідаєш грати в азартні ігри і все програєш.

Благо, йому вистачило розумності повідати про це своєму батьку, який і розрахувався з усіма його боргами.

Чи знаєте ви, що саме ця легендарна особистість зробила свого часу макет майбутньої карти Німеччини в тому вигляді, в якому вона існує і донині?

Цікаво й те, що Бісмарк — близький родич сім’ї Рюриковичів.

Ось ще цікаві факти про Бісмарка. Ви любите стріляти так само, як і Отто? А «ковбасний» бій у вашому житті був? Якщо ні, то у Бісмарка так. Така незвичайна дуель повинна була відбутися з Рудольфом Вірховом. А все тому, що останній звинуватив Отто в епідемії тифу. Однак дуелі все ж не було. Занадто любив себе канцлер, щоб стріляти ковбасою.

Отто фон Бісмарк, як і всі представники чоловічої статі, любив і випити, і добре поїсти, і пограти, і пару жіночих сердець розбити. Ну а між усім цим — «зіграти» кілька битв.

Цій легендарній особистості історія приписує наступні слова — «Ніколи не воюйте з росіянами, бо на кожну військову хитрість вони вам дадуть непередбачуваною дурістю».