Тим часом, в Берліні зміцнилось негативне ставлення
лібералів до запланованої військової реформи. Ніхто не заперечував необхідність
цієї реформи. У порівнянні з іншими великими державами, чисельність прусської
армії залишалась на рівні 1815 року. Навіть в порівнянні з Австрією,
військові сили Пруссії були набагато слабші. Офіційно встановлена обов'язкова
служба в армії була лише на папері, і вже тривалий час точились спроби
приєднати Ландвер до регулярної армії. В принципі, союз з
лібералами стосовно військової реформи був можливий, однак Вільгельм I
вважав, що вимушені поступки надто сильно послаблять владу короля.
Як наслідок, ліберали загострили критику, а палата
депутатів відмовилась виділяти необхідні для реформи кошти. В березні
1862 р. парламент був розпущений, та сформований новий уряд. В цьому уряді
найбільший вплив мали вже не ліберали «Нової ери», а консерватори, наприклад,
міністр військових справ Альбрехт фон Роон. На перевиборах переможцем
виявилась щойно створена Прогресивна партія, а консерватори
втратили місця в парламенті.
У такій безвихідній ситуації Вільгельм I
розглядав можливість зректись престолу на користь свого сина, майбутнього
імператора Фрідріха III. Після
наради з міністрами, уряд підготував проект акту зречення престолу.
Генерал Роон вбачав у призначенні Бісмарка
прем'єр-міністром єдину можливість завадити зміні престолу та уникнути приходу
до влади ліберального принца. Телеграмою «Periculum in mora.
Dépêchez-vous!» («Вагання небезпечні. Поспішайте!») він покликав Бісмарка
назад. Після 25 годинного переїзду залізницею 20 вересня
1862 року Бісмарк знову був у Берліні. Через два дні король зустрівся з
Бісмарком в замку Бабельсберг. Про
зміст та перебіг розмови відомо лише із спогадів Бісмарка, які, на відміну від
решти його спогадів, з досить високою ймовірністю вірні по суті. Бісмарку
вдалось здобути підтримку короля, показавши себе його вірним прибічником. Він
обіцяв здійснити військову реформу та наголосив на фундаментальній важливості
досягнення згоди стосовно неї. Йшлося про боротьбу за «правління короля чи
парламентаризм». Аби завадити останньому, Бімарк попросив дозволу на «період
диктатури». Король
спитав, чи готовий Бісмарк здійснити військову реформу в повному обсязі, навіть
всупереч рішенням більшості в парламенті. Отримавши згоду, король під впливом
рішучості Бісмарка зазначив: «тоді мій обов'язок продовжити разом з вами
боротьбу, я залишаюсь на престолі». Бісмарк був призначений королем на посаду
прем'єр-міністра та міністра зовнішніх справ.
Немає коментарів:
Дописати коментар