Засмучений Бісмарк повертається до Фрідріхсру, але з політики
він остаточно не йде. «Не можна від мене вимагати, після сорока років
присвячених політиці раптом взагалі нічого не робити».
Вже через день після повернення, Бісмарк вирішив
скласти свої спогади та видати мемуари. Ця ідея була підтримана Лотар Бухером, без підтримки якого робота
навряд чи була б колись завершена. Бухер скаржився не лише на швидку втрату
інтересу Бісмарком до написання мемуарів, а й на те, як старий канцлер навмисно
викривляв факти: «він не хотів брати участі у всіх справах, які зазнали
невдачі, й нікому не дозволяв скористатись своїми успіхами». Після смерті Бухера Бісмарк ще
трохи доопрацьовував рукописи але робота не просувалась вперед. Перші два томи
були надруковані 1898 р. та мали великий успіх. Третій том побачив світ
1921 р.
Бісмарк спробував не лише вплинути на формування свого
образу для нащадків, але й продовжував втручатись в сучасну політику. Одразу по
звільненню він розпочав активні кампанії в пресі. Особливо газета нім. "Hamburger
Nachrichten" (укр. Гамбурзькі
Новини)
перетворилась на його рупор. Передусім, Бісмарк піддавав гострій критиці свого наступника —
Капріві. В непряму він піддавав критиці імператора, якому не міг пробачити
свого звільнення. Влітку 1891 р. з ініціативи молодого Дідріха Хана
Бісмарк погодився взяти участь у виборах до Рейхстагу від Північного Ганновера.
Вільгельм II навіть повірив у повернення Бісмарка в політику. Однак,
Бісмарк ніколи не брав участі в роботі свого 19-го виборчого округу в
Ганновері, жодного разу не скористався своїм мандатом, і 1893 року на
вимогу Дідріха Хана склав свої повноваження.
Кампанія в пресі була успішною. Громадська думка
схилилась на користь Бісмарка, особливо після того, як Вільгельм II став
відкрито його атакувати. Автортитет нового рейхсканцлера Капріві особливо
постраждав тоді, коли він спробував завадити зустрічі Бісмарка з австрійським
імператором Францом Йосифом. Подорож до Відня перетворилась
на тріумф Бісмарка, який заявив, що не має жодних зобов'язань перед німецькою
владою: «всі мости спалено».
Вільгельм II був вимушений піти на примирення.
Декілька зустрічей з Бісмарком у 1894 році були добре сприйняті, але не
призвели до справжньої розрядки у стосунках. Те, як непопулярний був Бісмарк в
Рейхстазі показали запеклі бої навколо затвердження привітань з нагоди його
80-ти річчя. Через оприлюднення 1896 року надтаємного договору перестраховки він привернув
до себе увагу німецької та іноземної преси.
Смерть дружини 1894 року стала сильним ударом по
здоров'ю Бісмарка. Починаючи з 1896 року його здоров'я значно погіршується
і він стає прикутим до візка. Захворювання на гангрену та інші недуги, які він приховував як від
громадськості, так і від власної родини призвели до його смерті
30 липня 1898 року. Поховали його в мавзолеї разом з дружиною у Фрідріхсру.
Немає коментарів:
Дописати коментар